15.08.2018

15.08.2018, ВІСНИК ПРОКУРАТУРИ № 7/2018: «Повернення земель оборони – один з приорітетних напрямків роботи Військової прокуратури Центрального регіону України», стаття військового прокурора Центрального регіону України, державного радника юстиції 3 класу Григорія Рябенка

   На сьогодні Україна проходить історичний етап становлення як незалежна та суверенна держава в умовах збройного протистояння не тільки із зовнішнім агресором, захищаючи територіальну цілісність, а й у боротьбі з правовою невизначеністю та корупційними проявами всередині країни, зокрема й у сфері земельних відносин.

   Конституцією України проголошується, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

   Після виходу нашої держави зі складу СРСР на обліку оборонного відомства перебувало понад 600 тис. га землі.

   За даними Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, станом на 2018 рік за військовими формуваннями та підрозділами Збройних Сил України обліковується 540,08 тис. га землі (з урахуванням земельних ділянок оборонного відомства на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим).

   Під час останньої звірки щодо наявності правовстановлюючих документів на землі оборони з’ясовано, що станом на 2016 рік розбіжність між даними оборонного відомства і Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо площ земель, відведених під розміщення військових частин і підрозділів на всій території держави, становила близько 118 тис. гектарів.

   Вказані проблеми у земельній сфері Міністерства оборони України накопичувалися останню чверть століття.

   Передумовою цього протягом тривалого часу слугував залишковий принцип фінансування оборонного відомства, у зв’язку з чим близько 30% земель оборони й на сьогодні не мають правовстановлюючих документів і кадастрових номерів, в той час як 70% таких земель мають державні акти на право постійного користування земельними ділянками як українського зразка, так і видані ще в період Української РСР, коли земельними ділянками наділялися військові округи та підрозділи Збройних сил Радянського Союзу – у період із 30-х років ХХ ст. до моменту проголошення незалежності України.

   За таких умов наявні непоодинокі випадки, коли органи державної влади на місцях та органи місцевого самоврядування, нівелюючи принципи Конституції та земельного законодавства України, перевищують свої повноваження щодо управлінських функцій у сфері земельних правовідносин та безпідставно вилучають землі оборони, передаючи їх надалі в користування на правах оренди чи у власність фізичним або юридичним особам, чим порушують правовий режим використання таких земель.

   Останніми роками Міністерство оборони України активізувало роботу із проведення збору та аналізу матеріалів обліку земельних ділянок оборони, документів, що посвідчують право на землі, стану їх фактичного використання з визначенням орієнтовних меж на картографічному матеріалі та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру. Вказана робота допоможе нарешті навести довгоочікуваний цивілізований порядок у цій сфері військового господарства.

   Нині вже розроблено програму на період 2018–2020 років щодо поетапного виготовлення технічної документації із землеустрою. Так, на 2018 рік з державного бюджету для цих цілей виділено 50 млн гривень.

   Найперше структурні підрозділи Міноборони України здійснюють виготовлення правовстановлюючих документів на ті земельні ділянки, де проходять комунікації та розташовані інженерно-технічні споруди.

   Незважаючи на те, що законодавець суттєво звузив функції органів прокуратури, військова прокуратура з метою повернення у державну власність земель оборонного відомства та попередження їх незаконного відчуження вживає заходів представницького характеру шляхом пред’явлення позовів і забезпечення участі у судових засіданнях.

   Так, військовою прокуратурою Центрального регіону України в період з 2015 року по травень 2018 року при реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді до суду спрямовано 78 позовних заяв на захист інтересів держави у земельній сфері, з яких на цей час розглянуто і задоволено 37, що дало можливість попередити незаконне вилучення та повернути до земель оборони ділянки загальною площею понад 13 тис. га на суму 136 млн гривень.
 
   Прикладом ефективного захисту інтересів держави у земельній сфері є робота військової прокуратури Дарницького гарнізону, яка за результатами представницької діяльності спромоглася повернути державі незаконно вилучені земельні ділянки загальною площею 173 га та вартістю 92 млн гривень.
   Так, на початку 90-х років, коли держава Україна вибудовувала власні правоохоронні органи та військові формування, на виконання постанови Кабінету Міністрів України та директиви Генерального штабу Міністерства оборони України земельна ділянка оборонного відомства загальною площею понад 7 тис. га, розташована в межах Бориспільського району Київської області, була передана Національній гвардії України, яка пізніше оформила право користування нею.

   Однак під час вивчення військовою прокуратурою Дарницького гарнізону в 2016–2017 роках дотримання вимог земельного законодавства при використанні земель оборони, за результатами опрацювання відомостей в Публічній кадастровій карті України, встановлено, що площа земельної ділянки, яка перебувала в користуванні Національної гвардії України, зменшилася на 173 гектари.

   Причиною такого стану справ стало те, що починаючи з 2009 року розпорядженнями однієї з районних державних адміністрацій Київської області затверджувалися проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, за рахунок земельної ділянки Національної гвардії України, у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. Надалі громадяни скористалися можливістю відчужити ці ділянки комерційним підприємствам на підставі договорів купівлі-продажу. Вказані земельні ділянки неодноразово перепродувалися підприємствами з метою створення уявлення начебто добросовісного набувача, що ускладнило б їх витребування. В останньому випадку підставою для відчуження цих ділянок стали договори іпотеки, укладені між комерційними структурами.

   Внаслідок детального вивчення розпоряджень районної державної адміністрації встановлено, що вони прийняті всупереч вимогам чинного законодавства України, оскільки порушено порядок зміни цільового призначення земель та ці ділянки, що відведені у приватну власність громадян без попереднього вилучення з постійного користування Національної гвардії України, де вони використовувались для потреб оборони.

   Тому в 2017 році військовою прокуратурою Дарницького гарнізону до суду скеровано 5 позовних заяв в інтересах Кабінету Міністрів України та Головного управління Національної гвардії України до органів виконавчої влади на місцях та низки комерційних підприємств із вимогами про скасування розпоряджень органів виконавчої влади, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на ці ділянки та витребування їх на користь держави в особі Кабінету Міністрів України і в постійне користування Національної гвардії України.
 
   За результатами судового розгляду, повного та всебічного з’ясування обставин справи суд погодився з доводами військової прокуратури, що оспорюваними розпорядженнями були порушені інтереси держави, та задовольнив позовні заяви прокурора.

   На сьогодні військова прокуратура регіону в тісній співпраці з квартирно-експлуатаційними підрозділами Збройних Сил України у судах відстоює інтереси держави щодо скасування незаконного вилучення земель оборони загальною площею 8,7 тис. гектарів.

   Крім того, проводиться робота з виявлення випадків та вивчення питання обґрунтованості прийнятих органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на місцях рішень про вилучення земель оборони. Зокрема, на території восьми областей та міста Києва, які підпадають під юрисдикцію військової прокуратури Центрального регіону України, досліджується законність вилучення понад 2 тис. га земель оборони.

   Під час здійснення представництва на цьому напрямі існують окремі проблемні питання та труднощі, для подолання яких військовою прокуратурою вживаються передбачені законодавством заходи.

   Так, попри відсутність належних правовстановлюючих документів українського зразка на землі оборони військова прокуратура Центрального регіону України з метою повернення їх у державну власність чи попередження їх незаконного вилучення і подальшого відчуження проводить заходи представницького характеру на підставі Конституції та законів України, керуючись роз’ясненнями, вказаними в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, стосовно того, що «власники земельних ділянок та юридичні особи, що користуються земельними ділянками на праві постійного користування, право власності та користування на які оформлялося правовстановлюючими документами колишнього СРСР, не зобов’язані переоформляти таке право та одержувати правовстановлюючі документи українського зразка до належного фінансового забезпечення».
   Тобто наявні на сьогодні правовстановлюючі документи радянського періоду мають юридичну силу як правовстановлюючі документи періоду незалежності України та засвідчують право на користування земельними ділянками, наприклад, декотрих військових частин, право землекористування яких нерідко порушується незаконними рішеннями окремих органів державної місцевої влади та місцевого самоврядування.

   Ще одним проблемним питанням на шляху реального захисту інтересів держави під час звернення військових прокурорів до суду з позовами щодо відновлення статусу земель державної власності та повернення їх у користування Міністерства оборони України є відсутність у деяких випадках єдиної судової практики, зокрема щодо застосування судами строків позовної давності.

   Так, при вирішенні спорів про оскарження рішень органів місцевого самоврядування суди, як правило, доходять висновку, що право держави в особі Кабінету Міністрів України як розпорядника землями державної власності та Міністерства оборони України як користувача земельними ділянками державної власності дійсно порушене відповідачами.
Констатуючи, що порушене право підлягає захисту, суди разом із тим відмовляють у задоволенні позовів за спливом строку позовної давності, хоча і прокурор, і представники осіб, в інтересах яких заявлено позов, посилалися на той факт, що строк не пропущено, оскільки про порушення прав їм стало відомо за результатами проведення прокурором вивчення дотримання стану законності, а тому строк позовної давності у цих правовідносинах починає свій перебіг саме від цієї дати.

   Поряд із цим у деяких випадках суди при розгляді аналогічних позовів у подібних правовідносинах, встановивши такі ж факти, вирішували питання про поновлення строку та задовольняли позов. Незважаючи на відсутність єдиної судової практики з цього приводу, військова прокуратура Центрального регіону України відстоює державні інтереси до ухвалення остаточного рішення суду у справі, наполегливо дотримуючись Конституції, законів України, обраного способу захисту та обґрунтованої правової позиції, що приносить позитивні результати.

   Так, 24 квітня 2018 року оновлений Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв постанову у справі за позовом заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до однієї з місцевих районних держадміністрацій та державного підприємства про скасування розпорядження та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою (справа № 902/538/14), у якій висловив правову позицію щодо правильного застосування строку позовної давності.

   Верховний Суд погодився з позицією військової прокуратури та зазначив, що позивачі в наданих місцевому суду поясненнях вказали, що про порушення прав та свобод дізналися лише після проведення прокурорської перевірки. Раніше про це не могли довідатися з об’єктивних причин. Позов заявили у межах встановленого законом трирічного строку. Початок цього строку слід обчислювати за правилами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України – з часу, коли особа довідалася про порушення свого права.

   Верховний Суд погодився з позицією військової прокуратури та зазначив, що, оскільки позивачі про порушення їхніх прав та свобод дізналися лише після проведення прокурорської перевірки і раніше не могли про це довідатися з об’єктивних причин, початок позовного строку слід обчислювати за правилами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України – з часу, коли особа довідалася про порушення свого права. Верховний Суд вказав, що визначення початку перебігу строку позовної давності має здійснюватися під час розгляду конкретної справи господарським судом, зважаючи на фактичні обставини справи на основі повного, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів. Оскільки із досліджених місцевим господарським судом та перевірених судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що доказів, які б підтверджували доведення до відома позивачів оскаржуваного розпорядження, матеріали справи не містять, позивачі не мали об’єктивної можливості дізнатися про порушення їхніх прав раніше, ніж вони зазначають.

   Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що початок перебігу строку позовної давності за цим спором слід обчислювати з часу, коли особа довідалася про порушення свого права, обґрунтований.

   Така правова позиція найвищої судової інстанції в системі судочинства України надалі допоможе прокурорам у реалізації представницької функції, спрямованої на повернення земельних ділянок оборонного відомства та відстоювання інтересів держави в судах.
   Підсумовуючи викладене вище, хочеться наголосити, що ефективний захист державних інтересів можливий лише за умови єдності дій як органів прокуратури, так і органів виконавчої влади – Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших державних служб та відомств, а також за безумовного дотримання принципу правової визначеності як невід’ємної складової верховенства права.

Григорій Рябенко,
військовий прокурор Центрального регіону України, державний радник юстиції 3 класу
 

кількість переглядів: 102